Сергей ГирикЧлен Клубу з 2007г
В газете, в которой я работаю, напечатал интервью с одним из наиболее авторитетных криворожских нумизматов. Прошу оценить (надеюсь, языковый барьер не станет преградой). Схожее ли положение сложилось с коллекционным делом в Ваших городах?
Еще раз - всех с наступающим.
НАСАМПЕРЕД ДЛЯ КОЛЕКЦІОНЕРА - ДУХОВНИЙ БІК
Іван Пасько – шанована людина в колі криворізьких колекціонерів. Він користується незаперечним авторитетом серед земляків-нумізматів. Стаж його захоплення – солідний: 40 років. Звичайно, будучи людиною, якій теж нумізматика не є чужою, я не міг обійти увагою таку яскраву особистість. Та перш, ніж познайомити читачів із Іваном Павловичем, хочу пояснити: для тих, хто серйозно віддається означеному хобі, воно стає ще однією професією. Займаючись ним навіть на аматорському рівні, треба простудіювати гори спеціальної літератури, отримати хоча б початкові знання з кількох спеціальних історичних дисциплін, суміжних із нумізматикою: палеографії, метрології тощо, навчитися розшифровувати латинські скорочення в титулах правителів і багато іншого (усе залежить від теми).
- Іване Павловичу, розкажіть, будь ласка, про те, як Ви стали колекціонером. Що до цього підштовхнуло? Як визначалися з темами?
- У листопаді 1968 року, маючи 14 літ, я вперше потрапив на збори колекціонерів, хоча це заняття зацікавило мене набагато раніше. У ті часи майже всі діти щось збирали, але лише в декотрих захоплення переростало в щось серйозніше. Гуртувалися ми в Палаці культури металургів, що на Соцмісті. Тоді колекціонування було куди більш популярним, ніж зараз: у хороші дні на «сходку» приходило 100, а іноді – 150 чоловік. Часто приїжджали з інших міст і навіть республік колишнього СРСР. Коли побачив усе це вперше - а люди ж виносили чи не весь свій обмінний фонд, - виник просто шалений інтерес. Приємно було почувати себе долученим до цього товариства, доторкнутися до історії. Для підлітка, який мало що в цьому тямив, коли спеціальну літературу було не дістати, спілкування з колегами ставало всім. Одразу після того, як я вступив до товариства (тоді воно називалося філателістичним, бо саме цей тип колекціонування переважав і офіційно заохочувався державою), хотілося мати все, цікавили будь-які теми. Але з часом запал неофіта минув, інтереси звузилися. З того часу й дотепер вони не змінилися – я колекціоную монети Російської Імперії та Німеччини. Причини прості: перші здавалися ближчими, а в других – надзвичайно сподобався рівень їх мистецького медальєрного виконання. Хоча є обмеження: цікавлять німецькі монети, передусім, кайзерівського та веймарського (1871 -1918 та 1919-1933 рр. відповідно - авт.) періодів, Третім Рейхом ніколи не займався. Спочатку, як, мабуть, усі, збирав лише за типами, потім почав вирізняти за роками, монетними дворами, ініціалами медальєрів, різновидами штемпелів тощо. Тоді до цього приходили набагато пізніше, оскільки каталогів майже не було, а старші колеги довго приглядалися до новачків, поки починали ділитися з ними своїми знаннями. Узагалі, стосунки між колекціонерами тоді формувалися взаємній довірі, винятковими були випадки обманів щодо визначення ступеня рідкісності якоїсь монети.
– Яким Ви бачите стан колекційної справи в Кривбасі в минулому й нині? Які існують проблеми, які є здобутки?
- Спершу нумізмати не мали окремої організації. З часом відчули потребу в її створенні. Спочатку ми зустрічалися в парку імені Гагаріна (Центрально-Міський район - авт), згодом - у ПК домнобудівельників (тепер - Народний дім - авт.), офіційно зареєстрували власне товариство десь 1986 року, але після розпаду СРСР і з початком економічної кризи більшість розійшлася, почали збиратися в своїх районах невеликими групами. Але це, як на мене, – тимчасове явище. Справжнє колекціонування – то стан душі. Кожна нова придбана річ приносить величезне моральне задоволення. Масове захоплення надзвичайної сили з'являється там, де зміцнюється середній клас. Зараз, коли економічна ситуація повільно, але неухильно покращується, усе більше людей, які починають займатися цією справою, сприймають її як внутрішню потребу. Загальноміське товариство створює коло земляків, із якими можна поспілкуватися (іноді й не на вузькоспеціальні теми), отримати потрібну інформацію. Воно по-справжньому може об'єднати тих, кого цікавить історія рідної (і не лише) країни. З огляду на це, можу ствердити: час для створення офіційної організації настав. Узагалі, означене хобі не завжди потребує значних коштів. У нумізматиці можна знайти ніші, що дозволяють займатися корисною справою без суттєвих втрат для сімейного бюджету. Наприклад, ювілейні та пам'ятні монети України з неблагородних металів, серед яких трапляються високомистецькі речі – хоча окремі малотиражні випуски коштують досить дорого. Комерціалізація ж колекціонування може відлякати потенційних колег.
Хочеться сказати дещо про новачків. Усі вони розпочинають не з якоїсь вузької теми, котрою могли б глибоко проникнутися, а збирають те, що видається найактуальнішим. Інші, навіть ті, хто спершу серйозно захопився, зрозумівши, що на цьому можна заробити, безсистемне скуповують речі, вартість яких швидко зростає. Але з часом це минає.
Користуючись нагодою, згадаю людей, котрі стояли біля витоків даної справи в Кривому Розі. Це – вже покійний професор Валентин Дубченко (працював завідувачем кафедри хімії Криворізького технічного університету), Георгій Левченко, Олександр Лактіонов. Та життя не стоїть на місці. З'являються нові колеги, як молодшого віку (наприклад. Володимир Тараненко), так і зрілого (Віктор Важничий). Приклад останнього свідчить про те, що зацікавитися колекціонуванням можна не лише будучи дитиною чи підлітком.
– Іване Павловичу, на Вашу думку, зростання вартості матеріалу шкодить колекціонуванню чи сприяє йому?
– Це складне питання. З одного боку шкодить, оскільки^ вилучає з нього представників-''*' середнього класу, який у нас іще не настільки міцний. З іншого – допомагає багатим, які отримують можливість придбати недосяжні для менш заможних речі. Щоправда, це може вилучити предмет із кола спілкування колекціонерів, багато з яких займаються науковим опрацюванням своїх тем. Раніше ми мали можливість проводити виставки й це сприймалося нормально, навіть як обов'язок. Треба було прозвітувати перед товариством, перед громадськістю про проведену за певний період роботу. Зараз можна подібне організовувати на достатньо високому рівні в банках, але є одна суттєва небезпека: завжди серед відвідувачів може знайтися людина, якій захочеться придбати якусь річ, запропонувавши за неї подвійну ціну. Хтось із нумізматів може не встояти, а колекція ж збирається не на продаж. Для цього заняття основним є його духовний бік. Хоча, ясна річ, купувати й продавати щось із метою заробити на поповнення власного зібрання можна, це робить фактично кожен.
– Дякую Вам за вичерпні відповіді. На порозі - Новий рік. Бажаю Вам вдалого полювання за поповненнями колекції, корисних зустрічей, а головне - якомога більше життєвого оптимізму.
Сергій ГІРІК, фото автора
Шахтар Кривбасу. - 2007. - № 52 (1225). - С. 13.
Еще раз - всех с наступающим.
НАСАМПЕРЕД ДЛЯ КОЛЕКЦІОНЕРА - ДУХОВНИЙ БІК
Іван Пасько – шанована людина в колі криворізьких колекціонерів. Він користується незаперечним авторитетом серед земляків-нумізматів. Стаж його захоплення – солідний: 40 років. Звичайно, будучи людиною, якій теж нумізматика не є чужою, я не міг обійти увагою таку яскраву особистість. Та перш, ніж познайомити читачів із Іваном Павловичем, хочу пояснити: для тих, хто серйозно віддається означеному хобі, воно стає ще однією професією. Займаючись ним навіть на аматорському рівні, треба простудіювати гори спеціальної літератури, отримати хоча б початкові знання з кількох спеціальних історичних дисциплін, суміжних із нумізматикою: палеографії, метрології тощо, навчитися розшифровувати латинські скорочення в титулах правителів і багато іншого (усе залежить від теми).
- Іване Павловичу, розкажіть, будь ласка, про те, як Ви стали колекціонером. Що до цього підштовхнуло? Як визначалися з темами?
- У листопаді 1968 року, маючи 14 літ, я вперше потрапив на збори колекціонерів, хоча це заняття зацікавило мене набагато раніше. У ті часи майже всі діти щось збирали, але лише в декотрих захоплення переростало в щось серйозніше. Гуртувалися ми в Палаці культури металургів, що на Соцмісті. Тоді колекціонування було куди більш популярним, ніж зараз: у хороші дні на «сходку» приходило 100, а іноді – 150 чоловік. Часто приїжджали з інших міст і навіть республік колишнього СРСР. Коли побачив усе це вперше - а люди ж виносили чи не весь свій обмінний фонд, - виник просто шалений інтерес. Приємно було почувати себе долученим до цього товариства, доторкнутися до історії. Для підлітка, який мало що в цьому тямив, коли спеціальну літературу було не дістати, спілкування з колегами ставало всім. Одразу після того, як я вступив до товариства (тоді воно називалося філателістичним, бо саме цей тип колекціонування переважав і офіційно заохочувався державою), хотілося мати все, цікавили будь-які теми. Але з часом запал неофіта минув, інтереси звузилися. З того часу й дотепер вони не змінилися – я колекціоную монети Російської Імперії та Німеччини. Причини прості: перші здавалися ближчими, а в других – надзвичайно сподобався рівень їх мистецького медальєрного виконання. Хоча є обмеження: цікавлять німецькі монети, передусім, кайзерівського та веймарського (1871 -1918 та 1919-1933 рр. відповідно - авт.) періодів, Третім Рейхом ніколи не займався. Спочатку, як, мабуть, усі, збирав лише за типами, потім почав вирізняти за роками, монетними дворами, ініціалами медальєрів, різновидами штемпелів тощо. Тоді до цього приходили набагато пізніше, оскільки каталогів майже не було, а старші колеги довго приглядалися до новачків, поки починали ділитися з ними своїми знаннями. Узагалі, стосунки між колекціонерами тоді формувалися взаємній довірі, винятковими були випадки обманів щодо визначення ступеня рідкісності якоїсь монети.
– Яким Ви бачите стан колекційної справи в Кривбасі в минулому й нині? Які існують проблеми, які є здобутки?
- Спершу нумізмати не мали окремої організації. З часом відчули потребу в її створенні. Спочатку ми зустрічалися в парку імені Гагаріна (Центрально-Міський район - авт), згодом - у ПК домнобудівельників (тепер - Народний дім - авт.), офіційно зареєстрували власне товариство десь 1986 року, але після розпаду СРСР і з початком економічної кризи більшість розійшлася, почали збиратися в своїх районах невеликими групами. Але це, як на мене, – тимчасове явище. Справжнє колекціонування – то стан душі. Кожна нова придбана річ приносить величезне моральне задоволення. Масове захоплення надзвичайної сили з'являється там, де зміцнюється середній клас. Зараз, коли економічна ситуація повільно, але неухильно покращується, усе більше людей, які починають займатися цією справою, сприймають її як внутрішню потребу. Загальноміське товариство створює коло земляків, із якими можна поспілкуватися (іноді й не на вузькоспеціальні теми), отримати потрібну інформацію. Воно по-справжньому може об'єднати тих, кого цікавить історія рідної (і не лише) країни. З огляду на це, можу ствердити: час для створення офіційної організації настав. Узагалі, означене хобі не завжди потребує значних коштів. У нумізматиці можна знайти ніші, що дозволяють займатися корисною справою без суттєвих втрат для сімейного бюджету. Наприклад, ювілейні та пам'ятні монети України з неблагородних металів, серед яких трапляються високомистецькі речі – хоча окремі малотиражні випуски коштують досить дорого. Комерціалізація ж колекціонування може відлякати потенційних колег.
Хочеться сказати дещо про новачків. Усі вони розпочинають не з якоїсь вузької теми, котрою могли б глибоко проникнутися, а збирають те, що видається найактуальнішим. Інші, навіть ті, хто спершу серйозно захопився, зрозумівши, що на цьому можна заробити, безсистемне скуповують речі, вартість яких швидко зростає. Але з часом це минає.
Користуючись нагодою, згадаю людей, котрі стояли біля витоків даної справи в Кривому Розі. Це – вже покійний професор Валентин Дубченко (працював завідувачем кафедри хімії Криворізького технічного університету), Георгій Левченко, Олександр Лактіонов. Та життя не стоїть на місці. З'являються нові колеги, як молодшого віку (наприклад. Володимир Тараненко), так і зрілого (Віктор Важничий). Приклад останнього свідчить про те, що зацікавитися колекціонуванням можна не лише будучи дитиною чи підлітком.
– Іване Павловичу, на Вашу думку, зростання вартості матеріалу шкодить колекціонуванню чи сприяє йому?
– Це складне питання. З одного боку шкодить, оскільки^ вилучає з нього представників-''*' середнього класу, який у нас іще не настільки міцний. З іншого – допомагає багатим, які отримують можливість придбати недосяжні для менш заможних речі. Щоправда, це може вилучити предмет із кола спілкування колекціонерів, багато з яких займаються науковим опрацюванням своїх тем. Раніше ми мали можливість проводити виставки й це сприймалося нормально, навіть як обов'язок. Треба було прозвітувати перед товариством, перед громадськістю про проведену за певний період роботу. Зараз можна подібне організовувати на достатньо високому рівні в банках, але є одна суттєва небезпека: завжди серед відвідувачів може знайтися людина, якій захочеться придбати якусь річ, запропонувавши за неї подвійну ціну. Хтось із нумізматів може не встояти, а колекція ж збирається не на продаж. Для цього заняття основним є його духовний бік. Хоча, ясна річ, купувати й продавати щось із метою заробити на поповнення власного зібрання можна, це робить фактично кожен.
– Дякую Вам за вичерпні відповіді. На порозі - Новий рік. Бажаю Вам вдалого полювання за поповненнями колекції, корисних зустрічей, а головне - якомога більше життєвого оптимізму.
Сергій ГІРІК, фото автора
Шахтар Кривбасу. - 2007. - № 52 (1225). - С. 13.


И не забывайте, что данный ресурс родом из страны с непонятным нам языком, и мы здесь в некотором роде гости. А раз так, давайте будем все же терпимее и внимательнее к братьям славянам!
)
и с нетерпением жду перевода
.
) Просто душа требует именно такого развлечения (коллекционирование) А коммерческая сторона, для многих, скорее необходимость нежели бизнес, при нынешнем росте цен, чтобы купить что-нибудь нужное, надо продать что-нибудь менее нужное.