|
|
|
Національні паперові бони України 1917-1920 років: Політичний, економічний і мистецький аспекти
|
І. Емісії Центральної Ради (4 [17].03.1917-29.04.1918 рр.)
Після лютневої революції 1917 р. в Петрограді та утворення в березні Центральної Ради питання про введення своєї національної валюти в Україні спершу навіть не піднімалося. Нова влада ставила собі за мету домогтися лише права на автономію України в складі федеративної демократичної Російської республіки, а отже, вихід з єдиного економічного простору не планувався. Однак зі стрімкою зміною політичної ситуації протягом літа-осені перед українським керівництвом постало нове завдання: відтепер ішлося про незалежність і суверенітет республіки, про державність України та перспективи її самостійного національного розвитку. Проголошення за III Універсалом (листопад 1917 р.) Української Народної Республіки в рамках федерації стало першим кроком на шляху до набуття статусу незалежної держави. Проте ще до проголошення в IV Універсалі (січень 1918 р.) самостійності УНР Центральна Рада провела ряд важливих соціальних та економічних реформ, спрямованих на захист суверенітету України.
Протягом 1917 р. Україна ще фактично була складовою частиною Російської держави, а отже, на її терені були в обігу лише ті гроші, які емітувало російське керівництво. У період правління Тимчасового уряду, котрий намагався хоч якоюсь мірою задовольнити вимоги пробуджених революцією мас (скорочення робочого часу, підвищення заробітної платні, збільшення розміру грошової допомоги сім'ям, чоловіків з яких було призвано до регулярної армії, постачання населенню продовольства, а фабрикам, заводам і залізницям — палива, надання промислових кредитів тощо), значно зросли державні видатки, у тому числі на військові потреби, тоді як надходження в казну катастрофічне скоротилися й стали нерегулярними.
У результаті державні витрати перевищили загальні доходи в кілька разів. Щоб вийти з цього скрутного становища, уряд «кинув» на ринок у необмеженій кількості паперові гроші, спершу «думки», а потім і «керенки» (названі в народі за прізвищем голови Тимчасового уряду О. Керенського). Це призвело до катастрофічного падіння курсу рубля, який із кожним днем дедалі знецінювався. Офіційне нотування чеків на рублі на Стокгольмському валютному ринку припинилося вже на початку 1918 р. Російські гроші більше не були біржовим товаром. їх вартість змінювалася залежно від місця, часу, рівня зацікавленості продавця та покупця, регулярності постачання та насиченості ринку товаром1.
Випуск великої кількості паперових грошей неминуче призвів до інфляції. Населення України, і передусім селянство, вже не довіряло грошам російського уряду. Однак незважаючи на те що на ринку з'явилася велика грошова маса, на місцях готівки катастрофічне не вистачало. На початку літа 1917 р. Тимчасовий уряд взагалі припинив постачання грошей в Україну. Корніловський наступ на Петроград у серпні остаточно розірвав усі відносини з російським урядом. У листопаді більшовики почали активну підготовку до наступу на Україну. Це призвело до того, що всі банки та відділення державної скарбниці в Україні залишилися зовсім без готівки. Військові частини, зосереджені в Одесі, Києві, Катеринославі та інших містах, вимагали від державних установ великих грошових сум на харчові продукти та місячне утримання. Без асигнувань залишились урядовці та службовий персонал усіх установ, підприємств, залізниці. Перед українським урядом постала проблема винайдення власного джерела постачання готівки.
Події, що відбулися в жовтні 1917 р., прискорили проведення грошової реформи. У Росії влада перейшла до рук більшовиків, і новий уряд одразу, хоча й у завуальованій формі, висловив своє негативне ставлення до національної державності в Україні. Проте розв'язання проблеми переходу на свою валюту вимагало особливої обережності, адже в населення зберігалася значна кількість знаків різної вартості від старих емісій. Уряд створив спеціальну комісію, до складу якої ввійшли відомі економісти, знавці банківської справи. Проаналізувавши ситуацію, члени комісії зійшлися на тому, що випуск власних грошей уможливить фінансову незалежність України від Росії. Щоправда, були й вагання з огляду на нестабільність політичних обставин, побоювання імовірних каральних заходів з боку більшовицького уряду, проте перемогла думка, що саме цей політико-тактичний крок сприятиме якісним змінам в економіці та водночас засвідчить перед світовим співтовариством непохитність уряду в боротьбі за незалежність УНР2. Комісія також вирішила, що нова валюта викликатиме довіру лише за умови, якщо Гарантом її цінності стане все майно республіки.
Перед випуском в Україні нових грошей більшовицька Росія (її також підтримували українські більшовики) почала сплановану агітацію проти Центральної Ради, її «сепаратистської» економічної політики. Проте уряд УНР не відступив. Очевидно, він був переконаний, що українські гроші населення зустріне прихильно.
Вводити власну валюту вирішили поступово, обережно, на першому етапі залишаючи в обігу російські гроші, які б вільно обмінювалися на українські та мали однакову цінність номіналів. 24 жовтня 1917 р. Секретаріат фінансів УНР скликав спільну нараду з директорами державних і приватних банків та кредитових установ, де розглядалося питання про випуск грошей і цінних паперів УНР. 19 грудня Центральна Рада ухвалила тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів3. Першу емісію становили карбованці.
24 грудня 1917 р. (6 січня 1918 р. за н. с.) тимчасовий закон про обіг державних кредитових білетів УНР набрав чинності. У документі, зокрема, зазначалося:
«1. Кредитові білети випускаються Державним Банком У.Н.Р. у розмірі строго обмеженому дійсними потребами грошового обігу під забезпечення тимчасово, до утворення золотого фонду, майном Республіки, нетрями, лісами, залізницями і прибутками У.Н.Р. від монополій, після одержання на відповідну суму зобов’язань Державної Скарбниці Республіки.
2. Розмір випуску кредитових білетів не повинен у жодному разі перевищувати половини річної суми прибутків від монополій.
3. Випуски кредитових білетів можуть бути зроблені лише законодавчим шляхом.
4. Кредитові білети У.Н.Р. випускаються в карбованцях, при чому один карбованець містить 17,424 долі щирого золота і ділиться на 200 шагів.
5. Українські кредитові білети ходять нарівні із золотою монетою, являються законним сплатним засобом і обов'язково повинні прийматися при всіх оплатах.
6. Російські кредитові білети ходять на попередніх підставах.
7. Розмін і обмін українських кредитових білетів на російські і навпаки російських на українські — обов'язковий для всіх осіб, місць і установ без якого-небудь комісіонного за розмір і обмін винагородження.
8. Обмін українських кредитових білетів одної вартості на другу, а також ветхих білетів на нові переводиться в установах Українського Державного Банку і Скарбницях.
9.'Одночасно з випуском в народний обмін кредитових білетів належить оголошувати про прикмети їх неоплатності в разі їх попсовання.
10. За фальшування українських кредитових білетів винуваті караються позбавленням прав і каторгою.
11. Генеральному Секретарю фінансів надається право виробити зразки кредитових білетів У.Н.Р. і опис їх оголосити до загальної відомості»4.
Перші паперові гроші УНР було випущено, за різними джерелами, 24-26 грудня 1917 р. (за новим стилем відповідно 5-7 січня 1918 р.). Міністр фінансів Директорії Б. Мартос та Я. Зозуля подають найвірогіднішу дату — 24 грудня 1917 р., з ними погоджується М. Гнатишак, котрий у своєму каталозі зазначає, що перша емісія відбулася 5 січня 1918 р. (24 грудня 1917 р.)5. Е. Вайнштейн і М. Кардаков указують на 25 грудня 1917 р.6. А Л. Неманов датує емісію 26 грудня 1917 р.7. Наразі ж більшість фахівців вважають найімовірнішими дані Б. Мартоса — Я. Зозулі та М. Гнатишака.
Ще влітку 1917 р. М. Грушевський оголосив конкурс на кращі ескізи українських паперових грошей. У цьому конкурсі взяли участь такі відомі художники, як Г. Нарбут, А. Середа, Г. Золотов, О. Красовський, М. Романовський8. Для герба України були запропоновані зображення козака з рушницею і навіть сварга (свастика)9. Але перемогу в цих «змаганнях» здобув художник Г. Нарбут, ім'я якого нині тісно пов'язується з епохою відродження українського національного мистецтва. Ознайомившись із карбуваннями на давніх українських монетах, він запропонував зобразити на перших українських паперових грошах тризуб із хрестом. Загальний обсяг емісії було встановлено на суму 500 млн. карбованців. Започаткували її купюрою номіналом 100 карбованців.
На цій купюрі, крім тризуба, зображений лук-арбалет — герб Києва, її аверс і реверс оздоблено рослинним орнаментом. На аверсі в центрі — восьмикутник, у якому розміщено тризуб з хрестом. Тут же вказані ініціали художника — «Г. Н.» (Георгій Нарбут). Рік — 1917. Розміри — 171x105 мм. На реверсі зазначений номінал купюри — «100 карбованців», напис зроблено російською, польською та жидівською мовами. Це пояснюється тим, що населення України, крім самих українців, складалося тоді переважно з росіян, поляків та жидів. Водяного знаку перші паперові гроші не мали, тож невдовзі з'явилося багато фальшивих10.
У народі ці 100 карбованців називали «кульженками», за прізвищем власників друкарні — братів Кульженків (знаходилась на вул. Пушкінській у Києві), «жидівськими грошима» (через вищезгаданий напис на реверсі)1', «горпинками» — третя назва, імовірно, виникла завдяки орнаменту, адже подібними візерунками в ті часи нерідко оздоблювалися жіночі фартухи (кияни називали такі фартухи «горпинками»)'2. Спосіб друку — «тетбеш» (реверс перевернутий).
Українські гроші ввійшли до обігу досить швидко. Більше того, економісти вважали, що якби не примусове прирівняння їх до російського рубля, то вони навіть мали б вищий курс.
24 вересня 1918 р., уже за Гетьманату, банкноту номіналом 100 карбованців було вилучено з обігу. Щодо причин цього існує дві версії: 1) кліше потрапило до совєтського наркомату фінансів і 2) поширення сатиричних текстів про гетьмана П. Скоропадського13.
22 грудня 1917 р. (З січня 1918 р.) створюється Український Державний Банк, якому було надано право випускати паперові гроші. Українська Держава потребувала своїх грошей, котрі 6 народ сприймав як національну валюту. За пропозицією Голови Центральної Ради М. Грушевського уряд прийняв рішення про зміну назви грошей. Ця назва повинна була продовжувати давню традицію та нагадувати про витоки державності в українських землях.
Із наступом більшовиків Центральна Рада мусила перебратися з Києва до Житомира, а потім до м. Сарни. Після підписання Брест-Литовського мирного договору та повернення Центральної Ради до Києва 1 березня 1918 р. було прийнято Закон про грошову одиницю, карбування монети та друк державних кредитових білетів, згідно з яким гривня стала основною українською грошовою одиницею (1 гривня = 100 шагів — 0,5 крб., містила 8,712 частки чистого золота).
Додатково, за законом, планувався випуск українських монет різної вартості (золотих 20 гривень з портретом Т. Шевченка, тризубом і написом «Українська Народня Республіка»; срібної 1 гривні з тризубом, аналогічним написом і зазначенням назви монети, року та місця випуску; дрібних мідних монет у шагах номіналами 1, 2, 5, 10, 20, 50). Але де-факто золотий резерв держави не дав змоги реалізувати ці пляни14. Цікаво, що цей закон, крім номіналів і назв, чітко фіксував і всі написи на кредитових білетах15.
Виготовлення грошей у Німеччині зволікалось, і тому тимчасові білети набули більшої ваги, ніж передбачалося. Потреби ж ринку, «грошовий голод» змусили уряд вжити термінових заходів. 5 березня 1918 р. було оприлюднено постанову Ради Міністрів про обов'язковий прийом усіх кредитних білетів і серій російської держскарбниці за курсом 1 руб. = 1 крб.16. У Києві Український Держбанк почав друкувати тимчасові розрахункові білети, які пішли в обіг ще до появи купюр, надрукованих за кордоном. У такий спосіб відбулася друга емісія Центральної Ради (починаючи з 6 квітня 1918 р.). Тоді були випущені паперові гроші номіналом 100, 200, 400, 500 і 1000 крб. з водяними знаками на високоякісному папері.
ЗО березня 1918р. уряд прийняв закон про випуск паперових грошей номіналами 5,10, 25 і 50 крб. (загальною вартістю 100 млн. крб.) Планувалося, що в обігу вони будуть більш-менш тривалий час (до 1 березня 1924 р.). У результаті ж 5 і 10 крб. так і не випустили, 25 крб. з'явилися 6 квітня 1918 р., 50 крб. — дещо пізніше.
Банкноту номіналом 25 карбованців оформлював художник О. Красовський. Друкувалася вона в київській друкарні В. Кульженка. Розмір — 73x130 мм. Папір звичайний, водяні знаки відсутні. Купюри видавалися кількаразово, тож між деякими бонами різних випусків є різниця в написанні слова: «...з кредитовим білетом» і «...з кредітовим білетом»17.
Ескіз банкноти вартістю 50 карбованців також підготував О. Красовський. Від попередньої купюри вона відрізняється кольором фарби на аверсі. На цьому боні вказані серія і номер. У слові «Директор» літеру «і» замінено на «й». Всі написи зроблені українською мовою. На реверсі зазначено: «За фальшування карається тюрмою». На аверсі зображені селянка з серпом та снопом колосків і селянин з лопатою. Звідси й народна назва купюр — «лопатки».
Подібно до всіх паперових грошей, виготовлених не надто якісно, невдовзі їх почали підробляти. Через велику кількість фальшивих знаків вартістю 50 карбованців у повсякденній практиці виник такий «звичай»: власники купюр при розрахунках підписували їх, щоб засвідчити «справжність». Отже, на знаках накопичувалось багато підписів їх тимчасових власників, поставлених олівцем або чорнилом. Цей факт є досить цікавим для дослідників, які вивчають проблеми поширення та руху грошової маси.
За часів Центральної Ради були випущені й українські марки номіналом у шагах. Попервах вони задумувались тільки як поштові мініатюри. Та згодом через нестачу дрібної розмінної монети український уряд, за прикладом російського, прийняв рішення про те, щоб застосовувати їх водночас і як марки, і як гроші. Відповідний закон УНР був ухвалений 18 квітня 1918 р. Папір для марок використовували грубий, придатний для тривалого вжитку.
Малюнки підготували художники Г. Нарбут і А. Середа. На 10 шагах зображено тризуб на тлі стилізованого зображення Сонця, від якого йде проміння на Землю. На 20 шагах — селянин у брилі з косою, збоку — тризуб. Звідси походить і назва всієї серії — «брилі»18. На 30 шагах зображена дівоча голівка у вінку (алегорія «молода Україна»). 40 шагів прикрашає тризуб, довкола — рослинний орнамент; унизу праворуч — два схрещені поштові ріжки. На 50 шагах — номінал «50 шагів», облямований рослинним орнаментом у вигляді вінка з двома схрещеними поштовими ріжками у його верхній частині. На реверсі всіх шагів напис: «Ходить нарівні з дзвінкою монетою». Загалом шагів було випущено на суму 16 млн. крб. їх вилучили з обігу більшовики в березні 1919 року.
Дослідники Л. Неманов і М. Кардаков вважають, що частину з надрукованих шагів Центральна Рада у квітні 1918 р. встигла пустити до обігу19, проте М. Гнатишак дотримується іншої думки: він стверджує, що у квітні з'явилося тільки рішення про випуск шагів, а до обігу їх пустив уже гетьман П. Скоропадський у серпні 1918р. Науковець аргументує це тим, що за законом Української Народної Республіки, міністрові фінансів А. Ржепецькому надавалося право випускати розмінні марки на суму не більше 60 тис. крб.20
Усього в період правління Центральної Ради було випущено:
• банкнот номіналом 100 карбованців на суму 53 250 000 крб. (1918 р.);
• купюр вартістю 25 і 50 карбованців на суму 58 920 000 крб. (1918 р.);
• розмінних шагів на суму 3 456 300 крб.
Загальна сума складає 115 626 300 крб. Утім, до неї можна ще додати суму окремої емісії Одеського відділення Державного банку — 750-800 млн. крб.21.
II. Емісії уряду гетьмана П. Скоропадського (29.04. —14.11.1918р.)
29 квітня 1918 року відбувся з'їзд вільних хліборобів, на якому (за підтримки німців і австрійців) гетьманом України був обраний Павло Скоропадський. Він же й проголосив постання Української Держави, розпустивши перед цим не без допомоги німців Центральну Раду.
31 травня 1918 року гетьман Скоропадський віддав наказ про введення до обігу нових паперових грошей — гривень. Друкувалися вони в Берліні ще на замовлення Центральної Ради.
Сама назва «гривня» сягає своїм корінням у часи Київської Русі й походить від слова «загривок», адже саме на шиї носили коштовні прикраси. Гривні виготовлялись із срібла і були основною платіжною одиницею. Вчені-історики виокремлюють 4 різновиди гривень, які відрізняються за формою та вагою: київські, чернігівські, новгородські та литовські. Найпоширеніша — київська гривня. Вона випускалася з середини XI — кінця XII століття й мала форму ромба, її розміри становили 9-10x4-5 см, вага 163-164 г22.
Отже, 5 серпня 1918р. з'явилися перші паперові гривні. То були 3,6-відсоткові облігації внутрішньої позики номіналом 50, 100, 200 та 1000 грн., які називалися «Білетами Державної Скарбниці». Такі білети друкувалися з 8 купонами (по 4 з кожної сторони купюри). Автором ескізів був художник Г. Нарбут. Спочатку білети планувалося використовувати як облігації для внутрішньої позики, проте через нестачу готівки в серпні 1918 року уряд наказав застосовувати їх як гроші.
Розв'язати проблеми в царині фінансів та грошового обігу урядові П. Скоропадського так і не вдалося. Українська Держава не мала бюджету, всі установи «жили в борг», видатки на державне управління постійно зростали. Залишався єдиний вихід — збільшення грошової маси, що призвело до величезної інфляції та зростання цін. Крім того, в Росії уряд більшовиків протягом 1918 року пустив до обігу грошові білети на загальну суму 29 808 млн. рублів. Відтепер у людей на руках була фантастична кількість знаків загалом на суму 55 263 млн. рублів. Значна частина з них оберталась і осідала в Україні. Крім «царських», яким ще надавалася перевага, використовувались гроші уряду О. Керенського, німецька та австро-угорська валюти, місцеві бони, карбованці УНР23.
Та незважаючи на велику кількість випущених знаків, в обігу було дуже мало грошей. Відсутність регулярного сполучення між регіонами, нестача товарів призводили до осідання грошей переважно на селі. Всі вони офіційно мали один курс: один рубль усіх російських випусків дорівнював одному карбованцю українських та одному карбованцю місцевих емісій, проте на практиці все було інакше. А відтак, в Україні процвітала спекуляція грошима, досить поширеним явищем стала гра на їх курсах. До цього ще необхідно додати, що з приходом в Україну австро-німецьких військ тут розпочався вільний обіг німецької марки та австро-угорської крони, курс яких намагався примусово встановити уряд. Тож фактично держава, незважаючи на всі докладені зусилля, досі не мала своєї валюти.
Представники різних верств населення України вимагали від уряду термінового проведення ряду заходів, спрямованих на покращання ситуації:
— затвердити єдину українську грошову одиницю, визнати російські гроші такими, що не мають в Україні платіжної сили;
— перекрити потік російських грошей в Україну;
— розробити бюджет України відповідно до реальних витрат і прибутків держави;
— обмежити випуск українських грошей згідно з реальними потребами народного господарства24.
Уряд гетьмана П. Скоропадського, зокрема Міністр фінансів А. Ржепецький, намагався впорядкувати грошовий обіг. Для цього при уряді був створений Фінансовий комітет, перше засідання якого відбувалось 10 травня 1918 р. Під час першого прилюдного виступу міністр заявив, що вважає створення власної грошової системи одним з головних завдань української політики.
25 серпня 1918 р. був опублікований закон, згідно з яким заборонялося ввозити в Україну 5-відсоткові зобов'язання і серії білетів державної скарбниці Росії; російські кредитові білети та розмінні знаки державної скарбниці дозволялося ввозити в сумі, що не перевищувала 10 000 руб. на особу і 20 000 на сім'ю. Українським громадянам, що їхали в Україну, дозволялося мати до 100 000 руб. на сім'ю в тому разі, якщо вони мали посвідчення від українського консула, у якому зазначалося, що ця сума отримана в результаті продажу власного майна. Ввезення купонів від російських процентних паперів дозволялося в межах 250 руб. на особу і 500 руб. на сім'ю. Проте цього закону майже не дотримувались, адже на кордоні між Росією і Україною панували корупція та хаос25.
Уряд гетьмана вперше в Україні розробив власний бюджет. Проте за відсутності постійної грошової одиниці реальні цифри не відповідали цьому документу.
Але попри всі вжиті заходи основне питання залишилось нерозв'язаним: уряд так і не наважився затвердити українську грошову одиницю як власну валюту і визнати російську валюту іноземною. Він не зміг налагодити роботу економічного механізму в Україні, і тому протягом 1918 р. відбувалося падіння курсу карбованця водночас із зростанням цін. Емісія нових українських грошей призвела до ще більшого безладу. У травні з'явилися поштові марки-шаги, про які йшлося вище. З часом унаслідок інфляції вартість марок упала, і в закладах торгівлі їх в'язали по 100 штук разом. У таких «в'язанках» вони були в обігу до кінця 1919 р., подекуди їх використовували й довший час26.
У серпні-вересні 1918 р. в Україну почали надходити перші партії грошей, надрукованих у Німеччині на замовлення Центральної Ради27. Запровадження гривень в обіг Київською конторою Держбанку розпочалося тільки 17 жовтня 1918р. Надруковано було одразу 6 номіналів: 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень (1000 і 2000 гривень уряд змушений був замовити через тогорічну інфляцію). При чому тільки на двох останніх стояла офіційна назва України за часів гетьманату — «Українська Держава». Оскільки проекти купюр інших номіналів розроблялися ще в період правління Центральної Ради, на них зазначалося — «Українська Народня Республіка». Автор проекту банкноти номіналом 2 гривні — В. Кричевський, 10, 100, 500 гривень — Г. Нарбут, 1000 і 2000 гривень — І. Мозалевський.
Слід зауважити, що гривня виявилася найбільш стабільною з усіх грошей, які були в обігу в Україні. Навіть узимку 1919-1920 рр. за гривню давали 200-300 совєтських рублів. Вона квотувалася вище, ніж дрібні «миколаївські» гроші номіналом 1, 3, 5 рублів. Що ж до карбованця, то він втратив свої позиції. Офіційно 1 карбованець дорівнював 2 гривням, проте на біржах за кордоном та в Україні ціна 1 гривні піднімалася до 2 карбованців, тобто ставала в чотири рази більшою.
Згідно з договором між Українок) і Німеччиною остання мала виготовити до 1 січня 1919 року українські державні кредитові білети на суму 11 500 млн. гривень. З них на рахунок Держбанку надійшли білети на загальну суму 3906,5 млн. гривень: білетів вартістю 2 гривні — на суму 17,6 млн. гривень, 10 гривень — на суму 1155 млн., 1000 гривень — на суму 1500 млн., 2000 гривень — на суму 800 млн. Крім того, продовжували друкувати і знаки державної скарбниці номіналом 25 і 50 карбованців без змін в оформленні.
Однак фінансова система в Україні не функціонувала, податки регулярно не сплачувалися, зв'язки між окремими регіонами і центром були майже розірвані. Тому держава постійно збільшувала грошову масу для задоволення всіх своїх потреб.
В оформленні гетьманських паперових грошових знаків, подібно до попередніх, використовувались мотиви з української народної творчості, зокрема традиції, що формувалися протягом ХVII-ХVIII століть. Якість банкнот, що надходили з Німеччини, була значно вищою, ніж тих, котрі друкувалися в Києві та Одесі. На 2 гривнях зображено дерево з п'ятьма гілками. На нижніх гілках висять трикутні плоди, які символізують Русь28. Шрифт особливий. Таким шрифтом писали книги та канцелярські папери в давнину.
На аверсі купюри вартістю 10 гривень зображений герб у рамці, малюнок якої запозичено з гравюри Афанасія Кальнофойського (план Києва XVII століття). На реверсі — цифра «10», прикрашена вінком.
У центрі банкноти номіналом 100 гривень зображений тризуб. По боках дві фігури: зліва — селянка в національному одязі з серпом і снопом; справа — робітник у фартусі поверх селянського українського одягу з молотом, обвитим лавром. Зображення облямоване овальним вінком з овочів, плодів і квітів. Напис «100 гривень» — на тлі сітки у вигляді рамки. Реверс прикрашає зображення 2 колон, над ними — квіти.
У центрі білета вартістю 500 гривень вміщено зображення жіночої голови, яка символізує молоду Україну. Такий самий малюнок Г. Нарбута можна побачити на марках номіналом ЗО шагів.
Проекти білетів вартістю 1000 і 2000 гривень розробив І. Мозалевський. На банкноті 1000 гривень зображений старий герб Києва. У центрі — лавровий вінок, його малюнок подібний до того, який використовувався при оформленні панегірика «Вірш на жалостний погреб зацного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного 1622 г.». Оформлення купюри номіналом 2000 гривень подібне до 1000-гривневої.
У період правління Скоропадського Київська контора Держбанку пустила в обіг:
• кредитові білети на суму 206 576 000 крб. (перерахунок грн. на крб.);
• казначейські знаки на суму 2 457 474 100 крб.;
• розмінні марки (шаги) на суму 12 133 275 крб.29.
Разом — на суму 2 676 183 275 крб. Однак якщо враховувати й вилучені з обігу купюри вартістю 100 крб. на суму 22 694 000 крб., то загалом маємо 2 653 499 275 крб.30.
III. Емісія паперових грошей періоду Української Директорії (14.11.1918 — квітень 1919, липень 1919 — червень 1920 рр.)
У листопаді 1918р. відбулися революції в Австро-Угорщині та Німеччині, які сприяли поваленню монархій відповідно Габсбургів та Гогенцолернів. Відтак, був повалений окупаційний режим в Україні, а за ним — і гетьманський уряд. Вночі 14 листопада 1918 року в Білій Церкві було створено Українську Директорію, яка через місяць увійшла до Києва. Директорію очолювали 5 осіб: Голова В. Винниченко, головний отаман С. Петлюра, а також Ф. Швець, А. Макаренко та О. Андрієвський. Після Акту Злуки УНР і ЗУНР (січень 1919 р.) до Директорії кооптувався Є. ІІетрушевич як Президент ЗУНР. У липні 1919р. єдиним керівником Директорії став С. Петлюра. Народними міністрами фінансів були почергово В. Мазу-ренко та Б. Мартос, згодом — М. Кривецький, потім знову Б. Мартос.
Війна з совєтською Росією та українською совєтською владою вимагала великих коштів. Тому уряд продовжував випускати великі суми грошей, практично не дбаючи про стабілізацію грошової системи. 6 січня 1919 року уряд Директорії затвердив валютну реформу, яка мала такі основні положення:
1.326 січня 1919 року російські грошові знаки, як кредитові білети, так і знаки російської державної скарбниці, т. зв. «керенки», перестають бути законними платіжними засобами в Україні.
2. Державною українською грошовою одиницею є гривня, яка містить 8,712 частки щирого золота. Гривня поділяється на 100 шагів, 2 гривні становлять карбованець.
3. Російські грошові знаки обмінюються на українські за зниженим курсом у певний термін, пізніше — не приймаються.
4.3 16 січня 1919 року всі державні установи припиняють приймання російських кредитових білетів номіналом 500 і 1000 рублів зразка 1917 року, а з 21 січня — 250 рублів зразка 1917 року31.
24 січня було видано додаток до закону, що дозволяв громадянам, які одержали офіційне повідомлення про закон від 6 січня із запізненням і фактично не мали змоги вчасно здати російські грошові знаки, складати прохання про обмін і надсилати їх до Міністерства фінансів через повітових комісарів.
У Києві Директорія використовувала запаси грошей, випущених у період правління Центральної Ради і гетьмана, а також російські рублі. Німецькі марки та австрійські крони були в обігу як необов'язкові, разом з ними курсували й бони міст і сіл України.
Згодом Директорія переїжджає до Вінниці, звідти до Тернополя, а потім — до Станиславова (нині м. Івано-Франківськ), де в друкарні Хованця були надруковані купюри номіналом 5 гривень (лютий — початок березня 1919 р.)32.
Зліва на аверсі цієї банкноти тризуб, малюнок узятий з реверсу 10 крб. Під ним зазначено: «Серія С.А.І.», праворуч напис — «Розмінний знак Державної Скарбниці УНР». Нижче номінал — «5 гривень» — і підпис Директора Державної Скарбниці, передрукований з купюри 25 або 50 крб. Зліва на реверсі — герб, зверху — «5 гривень». Ці купюри друкувалися поспіхом, на деяких з них у слові «гривень» пропущено літеру «р»33. Банкнота вартістю 5 гривень друкувалися з водяним знаком («гриби») на сірому папері. Розмір — 58x98 мм.
22 серпня 1919 року було оголошено, що відтоді так звані «совєтські» гроші не визнавалися законними платіжними знаками в УНР. А 23 серпня з'явилося відповідне розпорядження міністра фінансів Б. Мартоса та директора Кредитової канцелярії В. Сапицького, яке остаточно встановило порядок грошового обігу в Україні. Згідно з документом на теренах УНР продовжували обертання «царські» гроші номіналом 100 рублів та нижче за зниженим курсом, розмінні марки та бони з номіналом у копійках.
Отже, уряд Директорії так і не зумів вилучити з обігу російські гроші. З огляду на реальне становище, постійну війну й територіальні зміни, можна з упевненістю стверджувати: валютна реформа від 6 січня не принесла очікуваних результатів, хоча ціни на деякий час стабілізувалися. Вона мала свої позитиви, проте за умов, які склалися в Україні того року, жодна, навіть найгеніяльніша, реформа реалізуватися не могла. Водночас ця реформа жодним чином не сприяла припиненню інфляції.
У Кам'янці-Подільському Директорія пустила в обіг купюри номіналом 10, 25, 100, 250 і 1000 крб. (а також станиславівські п'ять гривень). Інші (100, 250 і 1000 крб.) були надруковані з кліше, виготовлених ще за Скоропадського. Крім вищезазначених купюр, продовжувався й випуск знаків попередніх зразків. Згідно з домовленістю між урядом Директорії та німецькою фірмою «Юнкере» літаки фірми впродовж червня-листопада регулярно доставляли віддруковані ще на замовлення попередніх урядів гривні за маршрутом Бреслау — Кам'янець-Подільський. Але грошей все одно бракувало.
Купюри номіналом 100 крб. (ескіз підготував Г. Нарбут) були двох видів. Частина їх друкувалася на папері з водяними знаками («зірки»), частина — на папері з «грибами». На аверсі на білому полі була тиснена печатка із зображенням Богдана Хмельницького, через що в народі ці банкноти називали «богданівками» чи «гетьманками». Нижче червоною фарбою зазначалася серія (дві літери та шість цифр). Зверху, в центрі, напис — «Українська Держава», під ним тризуб і зображення «козака з рушницею». Внизу читаємо: «Знак державної скарбниці». В центрі — «сто карбованців» і цифра «100». Зліва, внизу, підпис — «Директор Державної Скарбниці — Лебідь-Юрчик», справа вказаний рік — «1918».
На реверсі: у центрі — «козак з рушницею», зліва в картуші — книги, справа — циркуль, шестірня. Зверху напис: «Сто карбованців».
Ескіз грошового знаку вартістю 250 крб. був підготовлений художником Б. Ро-мановським. Цю банкноту також віддрукували в Кам'янці-Подільському й пустили в обіг у серпні 1919р.
На аверсі: в центрі — тризуб, над ним написи — «Українська Держава» і «Знак Державної Скарбниці». Підпис — «Директор Державної Скарбниці — Лебідь-Юрчик», в овалі дата — «1918». Під номіналом «250» — сітка маленькими літерами «УД» (Українська Держава). Колір превалює Гранатовий. На звороті ті самі написи, що й на лицьовій стороні. Ліворуч — тризуб, праворуч — напис «За фальшування карається по закону». Водяний знак — «зірки». Розмір — 96x146 мм. У народі цей грошовий знак називали «птички», «фейґелі» (зукраїнізований варіант єврейського «feigele» — пташка), «канарейки» (колір аверсу та реверсу — канарковий)34, «акації».
Одним із найкраще оформлених грошових знаків є купюра номіналом 1000 карбованців. Ескіз її підготував Г. Золотов. Вона виконана в стилі українського бароко, вплив цього стилістичного напряму найбільше позначився на зворотній стороні. Знак був надрукований у Києві, в обіг його пустили 13 листопада 1918 р. в Кам'янці-Подільському, а у 1920-му він з'явився у Варшаві. Останній випуск нам невідомий.
На лицевій стороні зверху напис — «Українська Держава», нижче в картуші — «Знак Державної Скарбниці тисяча карбованців» (у чотири рядки). Зліва в овалі зазначено: «Ходить нарівні з кредитованими білетами», справа «козак з рушницею» і застереження — «Фальшування карається по закону». Підпис Лебедя-Юрчика й ще одна печатка «козака з рушницею». На звороті зображені дві постаті, між ними тризуб і цифра «1000». Зліва — чоловік із гетьманською булавою, справа — жінка з рогом достатку в руці. По боках у квадраті цифра «1000». Через зображення булави виникла назва купюр «гетьманки» (на реверсі одна з жінок тримає гетьманську булаву), «рябі» (через кольорову гаму)35.
У жовтні 1919 р. в Кам'янці-Подільському до обігу пустили банкноту номіналом 25 карбованців, виготовлену за ескізом А. Приходька, хоча деякий час вважалося, що малюнок належить О. Красовському. На лицевій стороні зверху — дата «1919». У центрі банкноти — козак з рушницею, ще вище — тризуб і напис «Знак Державної Скарбниці». Підпис Директора Державної Скарбниці Лебедя-Юрчика. Праворуч по вертикалі вказані серія і номер.
Зворотна сторона подібна до купюри вартістю 25 карбованців, випущеної в Києві Центральною Радою. Середину займає овал з жіночою і чоловічою головами, зверху вказано номінал — «25 карбованців». Унизу зазначено: «Фальшування карається по закону». Зображення прикрашає рослинний орнамент. Від підробки банкноту захищає водяний знак «зірки». Розмір — 83x140 мм.
На цьому випуск грошових знаків не припинився. Вже у Відні за ескізом Г. Нарбута було підготовлено до друку купюри вартістю 50 і 1000 гривень. Вони вийшли як пробні, в декількох примірниках. Наприкінці 1920 р. (20 листопада) уряд Директорії припинив своє існування, а отже, відпала необхідність і у власній валюті36.
Оформлення віденських банкнот дуже вдале. На лицевій стороні 50-гривневої купюри в центрі зображений тризуб, по боках — жіноча й чоловіча постаті (чоловік у національному українському вбранні замислився, підперши голову рукою). Зображення прикрашене рослинним орнаментом. Унизу дата — «1920». На звороті купюри зазначено, яку частку золота містить гривня, зображений тризуб, цифра «50» і зліва портрет П. Дорошенка. Під портретом — розкрита книга, на якій сидить сова. Нижче — підписи директора Українського Державного Банку К. Клепачевського і скарбника М. Язвинського.
У тому самому стилі витримана купюра вартістю 1000 гривень. На лицевій стороні — портрет гетьмана Б. Хмельницького з булавою, зверху тризуб, стилізовані літери «УНР», справа — «козак з рушницею» (крісом) і «селянин з плугом». Розміщені вони між двома снопами пшениці. Тут же зазначений номінал — «тисяча гривень», подані підписи директора Державного Банку К. Клепачевського і скарбника М. Язвинського. Фарби — світло-коричнева і блакитна.
На зворотній стороні зверху — написи «Українська Народня Республіка», «Тисяча гривень», нижче в овальній рамці — портрет гетьмана Б. Хмельницького з булавою. Під ним дата — «1920». На купюрі розміщено тексти, що засвідчують право обігу й обміну на золото — «1 гривня містить 8,712 долі щирого золота». Орнамент рослинний. Наявні стилізовані зображення тризубів. Розмір банкноти — 75x150 мм.
Цим боном завершуються емісії національних паперових грошей України в 1917-1920 рр.
Упродовж 1917-1920 рр. було випущено національних українських грошей на суму 19,5 млрд. гривень (9,75 млрд. карбованців). В обігу були 24 різні паперові грошові знаки, оформлені з дотриманням кращих українських народних мистецьких традицій. Однак зауважимо, падіння курсу української валюти на міжнародній біржі та на внутрішньому ринку було цілком закономірним: воно зумовлювалося невизначеним становищем самої держави. Українські гроші на той час займали досить високі позиції. У короткий період державотворення Україна робила відчайдушні спроби провадити самостійну фінансову політику, що за сприятливіших умов надало 6 їй змогу увійти до кола економічно спроможних європейських держав. Уведення власної грошової одиниці було зумовлене прагматичними потребами самої Української Держави.
Отже, для стабілізації грошей необхідне дотримання таких умов:
— встановлення вартості грошової одиниці;
— налагодження роботи фінансового апарату країни;
— провадження відповідної зовнішньої торговельної політики;
— чітко обмежена емісія паперових грошей.
В Україні за часів правління трьох вищеназваних урядів певною мірою були дотримані тільки перша і третя з цих умов. Після втрати Україною своєї державності українська валюта вийшла з обігу. Совєтський уряд спеціальним декретом оголосив українські гроші незаконним платіжним засобом на всьому терені УРСР. Але ще довго більшовикам довелося карати тих, хто послуговувався гривнею. У деяких регіонах, особливо на західних землях, українські гроші були в обігу аж до 1921 р.
Автор цієї публікації не претендує на виключну повноту викладу всіх перипетій, що мають пояснити особливості процесу становлення фінансово-кредитової системи в Україні. На дослідників ще чекають питання, пов'язані з історією розвитку бонів усіх емісій, із ширшим їх розглядом та аналізою з поглядів економічного та мистецького. Українські боністи мають дослідити цей історичний період досить ретельно, адже процеси, що відбувалися в той час в Україні, подібні до тих, які вона переживає нині. Наші архіви зберігають багато документів, які не завадило б оприлюднити, щоб надалі уникати тих помилок, про які нам тепер нагадує історія.
1. Дмитрієнко М., Лисенко О. Національна валюта України (1918-1919 рр.) // Український історичний журнал. — 1994. — №6. — С. 27.
2. Там само. — С. 28.
3. Тхоржевський Р. Нариси історії грошей в Україні. — Тернопіль, 1999. — С. 149.
4. Вістник Генерального Секретаріяту УНР. — 1918. — № 7. Подано мовою оригіналу.
5. Мартос Б., Зозуля Я. Гроші Української держави. — Мюнхен, 1972. — С. 10; Гнатишак М. Державні гроші України 1917-1920 років: ілюстрований історично-іконографічний нарис. — Клівленд, 1974. — С. 162.
6. Вайнштейн 3. Гроши Украины //Советский коллекционер. — 1928. — № 4; Кардаков Н. Каталог денежных знаков России и Балтийских стран (1769-1953). — Берлин, 1953. — С. 59.
7. Неманов Л. Финансовая политика Украины (7 ноября 1917 — 4 февраля 1919). — К., 1919. — С. 36.
8. Художники Г. Нарбут, В. Кричевський та І. Мозалевський стали мистецьким осердям так званої «Експедиції заготовки державних паперів України». У червні 1932 р. у Львові відбулася виставка, на якій широкому загалові було представлено 327 ескізів, збережених в архіві «Експедиції», від інших не залишилося ні репродукцій, ні світлин. За даними «Експедиції» та підрахунками М. Гнатишака, Г. Нарбут є автором 45 малюнків, М. Бойчук — 5, А. Богомазів — 11, Віттен — 2, Г. Золотов — 10, О. Красовський — 65, Касперович — 2, І. Мозалевський — 63, М. Мошалів — 2, С. Наліпинська-Бойчук — 9, Л. Обозненко, А. Приходько — 7, Б. Романовський — 8, Л. Розів (Мозалевська) — З, І. Рум'янців — 6, М. Сальників — 7, А. Середа — 2, М. Зайончковська — 2, М. Красовський — 7, М. Баранів, М. Ждаха, М. Павлович — по 1, Л. Овсянників — точно не визначено, невідомі мистці — 47, (Гнатишак М. Цит. праця. — С. 246-256.).
9. Тхоржевський Р. Цит. праця. — С. 151.
10. Усі описи бонів тут і надалі зроблені на базі приватної колекції автора публікації та за виданням: Швець В. Каталог українських грошей від 1917 р. — Львів, 2000.
11. Гнатишак М. Цит. праця. — С. 135.
12. Тхоржевський Р. Цит. праця. — С. 152.
13. Вєтров І., Виговський М. Національні грошові знаки України 1917-1920 рр. // Київська старовина. — 1993. — № 1. — С. 89.
14. Мартос Б., Зозуля Я. Цит. праця. — С. 36.
15. Вістник Краєвого Комісаріяту Української Народньої Республіки на Холмщину, Підляше й Поліссє. — 1918. — 18 квітня. — Ч. І / У кн.: Гнатишак М. Цит. праця. — С. 164.
16. Неманов Л. Цит. праця. — С. 37.
17. Гнатишак М. Цит. праця. — С. 43.
18. Тхоржевський Р. Цит. праця. — С. 155.
19. Неманов Л. Цит. праця. — С. 38; Кардаков Н. Цит. праця. — С. 38.
.20. Гнатишак М. Цит. праця. — С. 90.
21. Тхоржевський Р. Цит. праця. — С. 174.
22. Там само. — С. 40-41, 162.
23. Дмитрієнко М., Лисеико О. Цит. праця. — С. 31.
24. Там само. — С. 33.
25. Там само. — С. 33-34.
26. Там само. — С. 34.
27. Свідченням того, що гривні друкувалися в Німеччині, с дві невеличкі латинські літери — «К.» і «IX» (Reichsdruckerei (нім.) — імперська друкарня), проставлені на цих купюрах (Тхоржевський Р. Цит. праця. — С. 164.)
28. Тхоржевський Р. Цит. праця. — С. 165.
29. Неманов Л. Цит. праця. — С. 46.
30. Щодо загальної суми емітованих марок-шагів Л. Неманов подає такі цифри: 3 456 300 крб.
• за Центральної Ради (оскільки вважав, що та встигла таки випустити шаги у квітні 1918 р.), 12 133 275 крб. — за Гетьманату (Неманов Л. Цит. праця. — С. 46.). Загалом — на суму 15 589 575 крб. Дослідниця М. Дмитрієнко, проаналізувавши різні джерела та друковані видання 1918-1930-х рр., виявила, що ця сума становить 19 228 342,5 крб. (Дмитрієнко М., Лисенко О. Цит. праця. — С. 34.). Цифри, як бачимо, різняться.
31. Дмитрієнко М., Лисенко О. Цит. праця. — С. 38.
32. Гнатишак М. Цит. праця. — С. 97.
33. Тхоржевський Р. Цит. праця. — С. 174.
34. Гнатишак М. Цит. праця. — С. 135.
35 Там само.
36. Тхоржевський Р. Цит. праця. — С. 177.
|
|
|
|
|
|
Источник: Визвольний шлях. - 2004. - Кн. 3 (672). - С.106-121.
|
|
